Життя Нектарія Егінського

Прославлений Грецькою Православною Церквою св. Нектарій Егінський жив на межі XIX-XX століть. У Греції його шанують як чудотворця і особливо просять про допомогу в онкологічних захворюваннях. Народився майбутній святитель у благочестивій родині 1846 року. Через бідність батьків він не зміг навчатися на батьківщині і в 14 років їде до Константинополя, щоб працювати і тим оплачувати навчання. Будучи 22-річним, переселився на острів Хіос, де став шкільним учителем.

Однак усім серцем своїм він тягнувся до чернечого життя, тому в монастирі Неа Моні приймає постриг із іменем Лазар. А через три роки, проведені там, удостоюється постригу на мантію та висвя-чення в сан диякона з новим іменем – Нектарій. Здобувши можливість продовжити освіту, Нектарій закінчує богословський факультет у Афінах, і саме тоді його на- ближає до себе Александрійський патріарх Софроній. Патріарх висвячує сорокарічного Нектарія на священика. Той самовіддано прийняв новий послух, а також призначення до Свято- Микільського храму міста Каїра. За кілька років у цьому храмі його посвячують у єпископа Пентапольського. Любов святителя до народу, а ще більше доброчесне та чисте життя його викликали в заздрісників ненависть. Впливові люди патріаршого двору побоювалися, що всезагальна любов до нього виведе його в претенденти на патріарха Александрійського, оскільки Софроній був уже в літах.

Вони оббрехали Нектарія, звинувативши не тільки в посяганні на патріаршество, а й у аморальності. Митрополита Пентапольського звільнили у відставку і зобов’язали залишити єгипетську землю. Ворожість тінню переслідувала Нектарія і в Афінах, куди він перебрався. Марно ходив він інстанціями, його ніде не хотіли приймати. Але Господь воздав йому за терпіння. Серед численних духовних чад біля владики зібралися кілька дівиць, що воліли присвятити своє життя Господу. Тож коли на осторові Егіна Нектарій знайшов древні монастирські руїни, він заснував там жіночу обитель. За одкровенням Божим святитель увів інститут дияконіс, що давно зник із практики Православної Церкви. Земне життя святителя тим часом хилилося на захід. Відчуваючи це, він молився, щоб Господь продовжив дні його, аби завершити всі справи в монастирі, і, як усе життя, смиренно додавав: «Нехай буде воля Твоя!» Ракова хвороба, проте, взяла своє, і Нектарія відправили до лікарні для безнадійно хворих, де він два місяці провів у муках.

У день святкування архістратига Божого Михаїла й усіх Небесних Сил Господь призвав до Себе його душу. Відразу після відходу до Господа тіло святого почало мироточити. Коли труну привезли на Егіну, весь острів вийшов його провести. Руки та обличчя угодника Божого щедро мироточили. Поховали святителя Нектарія в склепі монастиря. Кілька разів із різних причин склеп відкривали і щоразу переконувалися, що тіло нетлінне. Залишилися нетлінними навіть покладені дівчинкою в труну фіалки…

                            День вшанування святителя Нектарія егінського:

22 листопада (н. ст.)

Іверська ікона Божої Матері 

Ікона Божої Матері Іверська – одна з найбільш відомих та шанованих у православному світі ікон Пресвятої Богородиці. Історія образа розпочалася в ІХ столітті у невеликому поселенні поблизу міста Нікеї за часів царювання імператораіко ноборця Феофіла (829- 842 рр.). Неподалік Нікеї жила благочестива вдова із сином, її стараннями було упоряджено церкву. Коли в ікону Богородиці, яка там перебувала, вдарив списом один із воїнівіконоборців, зі святого лика потекла кров. Намагаючись урятувати ікону від осквернення, після ревної молитви до Богоматері вдова опустила її в море і з радістю побачила, що вона не пішла під воду, а у вертикальному положенні попливла на захід. Після цього, Провидінням Божим, її син вирушив у Грецію і прийняв у Афонському монастирі постриг .

Від нього братія й дізналася про ікону, пущену на воду його матір’ю. Одного разу ченці Іверського монастиря побачили на морі вогненний стовп, що сягав неба, а в його основі була ікона Богоматері. Явлення тривало кілька днів та ночей, а з наближенням монахів образ віддалявся. Після ревної молитви преподобного старця Гав- риїла Пресвята Богородиця явилася йому і сказала: «Сповісти настоятеля та братію, що Я хочу дати їм образ Мій задля покрову та допомоги, тож увійди в море і рушай із вірою хвилями. Тоді всі пізнають любов Мою та благовоління до вас». На ранок монахи з молебним співом рушили до берега і старець безбоязно пішов по воді й сподобився прийняти на руки чудотворну ікону. Її поставили у влашто- вану на березі каплицю і три доби звершували перед нею молитви. Потім перенесли до соборного храму монастиря. Наступного дня ікони не знайшли на місці, а виявили над монастирськими воротами.

Її повернули назад, але на ранок вона знову опинилася над воротами. Так повторювалося кілька разів, поки Пресвята Богородиця знову не явилася преподобному Гавриїлу і не сказала: «Не на те Я прибула, щоб ви охороняли Мене, а щоб Я охороняла вас… Доки ікона Моя буде у вашому монастирі, доти благодать та милість Сина Мого до вас не ослабне». Ченці збудували надвратну церкву, в якій чудотворна ікона перебуває й донині. Православні греки називають ікону Портаітисса –тобто Вратарниця, а за місцем явлення на Афоні її іменують Іверською. Історія Іверського монастиря зберегла багато випадків чудесної помочі Божої Матері: порятунок обителі від варварів, поповнення запасів пшениці, вина та оливи, зцілення хворих тощо.

    Дні вшанування Іверської ікони Божої Матері:

25 лютого (н. ст.)

26 жовтня (н. ст.)